офіційний веб-сайт працює в тестовому режиміМіністерство
внутрішніх справ України 01601, м. Київ, вул. Академіка Богомольця, 10
Телефони
з по
Пошук по сайту

Міністерство внутрішніх справ України

Автоматична інформаційно-довідкова служба МВС України:
(044) 256-0333

Факс МВС України:
(044)253-64-04

Телефон для інформаційних запитів ЗМІ

Телефон: (044) 256-11-36

Телефон "Довіри" Управління у справах участників АТО

(044) 256-17-20
вівторок та четвер
(крім державних свят)
з 10:00 до 12:00
та з 15:00 до 17:00
ГУМВС України в Київській області
Київ
Лвів
Луцьк
Рівне
Ужгород
Івано-Франківськ
Тернопіль
Чернівці
Хмельницький
Житомир
Вінниця
Чернігів
Черкаси
Суми
Полтава
Харків
Кіровоград
Дніпропетровськ
Луганськ
Донецьк
Запоріжжя
Херсон
Миколаїв
Одеса
Сімферополь
Київська областьЛьвівська областьВолинська областьРівненська областьЗакарпатська область
Івано-Франківська областьТернопільська областьЧернівецька областьХмельницька областьЖитомирська область
Вінницька областьЧернігівська областьЧеркаська областьСумська областьПолтавська область
Харківська областьКіровоградська областьДніпропетровська областьЛуганська областьДонецька область
Запорізька областьХерсонська областьМиколаївська областьОдеська областьАР Крим область

Запобігання корупції - «Інформаційно-довідкові матеріали»

  • Посібник з оцінки корупційних ризиків та розробки планів протидії корупції

    детальніше
  • ЗВІТ про стан виконання заходів, що належать до компетенції МВС, затверджених розпорядженням Кабінету Міністрів України від 05.10.2016 № 803-р (станом на 15 березня 2017 р.)

    детальніше
  • Запобігання корупції - Методичні рекомендації з питань запобігання та врегулювання конфлікту інтересів у діяльності осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, та прирівняних до них осіб

    детальніше
  • Інформаційний лист "Про запобігання та врегулювання конфлікту інтересів в системі МВС "

     

    Про запобігання та врегулювання конфлікту інтересів в системі МВС

     

    Поняття конфлікту інтересів

    У сучасному українському законодавстві поняття конфлікту інтересів з’явилося досить недавно. На рівні законодавчого акта проблемі, пов’язаної з конфліктом інтересів, законодавцем почала приділятися увага з червня 2009 року – у Законі України «Про засади запобігання та протидії корупції», пізніше – у Законі 2011 року «Про засади запобігання і протидії корупції». На сьогодні більш детально у порівнянні з наведеними законодавчими актами норми щодо запобігання, виявлення та врегулювання конфлікту інтересів прописані у Законі України «Про запобігання корупції» (далі – Закон), який введено в дію 26 квітня 2015 року. Якщо у попередніх законах наводилося поняття лише «конфлікту інтересів», то наразі вказане поняття у Законі розділено на два терміни: «реальний конфлікт інтересів», «потенційний конфлікт інтересів».

    Як зазначається у статті 1 Закону, реальний конфлікт інтересів це є суперечність між приватним інтересом особи та її службовими чи представницькими повноваженнями, що впливає на об’єктивність або неупередженість прийняття рішень, або на вчинення чи невчинення дій під час виконання зазначених повноважень;

    потенційний конфлікт інтересів – наявність у особи приватного інтересу у сфері, в якій вона виконує свої службові чи представницькі повноваження, що може вплинути на об’єктивність чи неупередженість прийняття нею рішень, або на вчинення чи невчинення дій під час виконання зазначених повноважень, при цьому приватний інтерес розглядається як будь-який майновий чи немайновий інтерес особи, у тому числі зумовлений особистими, сімейними, дружніми чи іншими позаслужбовими стосунками з фізичними чи юридичними особами, у тому числі ті, що виникають у зв’язку з членством або діяльністю в громадських, політичних, релігійних чи інших організаціях. Поле для поняття «потенційний конфлікт інтересів» досить широке.

    Як бачимо, відбулося розмежування понять «потенційний конфлікт інтересів» і «реальний конфлікт інтересів» залежно від стадії впливу суперечності, що виникла у прийнятті рішень чи вчиненні дій посадовцем.

    Таке розмежування у рамках загального поняття цілком узгоджується із підходом, що існує у міжнародній практиці. Очевидний (реальний) конфлікт інтересів стосується ситуацій, коли існує особистий інтерес, який може обґрунтовано вважатися таким, що впливає на виконання посадовцем своїх обов’язків, навіть якщо такий негативний вплив фактично відсутній.

    Натомість потенційний конфлікт інтересів може мати місце в тих випадках, коли посадовець має приватні інтереси, здатні призвести до конфлікту через певний час, у майбутньому. Можливість потенційного впливу приватних інтересів на виконання посадових обов’язків посадовцем визначається вкрай важливим, насамперед з метою профілактики корупційної поведінки. Враховуючи, що в переважній більшості випадків тільки самому посадовцю відомо про те, що він перебуває у ситуації конфлікту інтересів, останній зобов’язаний уважно ставитися до будь-якого реального чи потенційного зіткнення інтересів, вживаючи заходів, щоб не допустити такого конфлікту.

    Для віднесення конфлікту інтересів до «реального» слід довести, що приватний інтерес уже певним чином впливає чи вплинув на об’єктивність та неупередженість прийняття рішень.

    Прикладом реального конфлікту інтересів може бути факт позитивного прийняття рішення поліцейської комісії про конкурсний відбір та призначення на посаду керівника поліції, у випадку коли до складу зазначеної комісії входила близька йому особа.

    Конфлікт інтересів загалом не можна ототожнювати з корупцією, оскільки це обумовлюється самою суттю цих понять. Проте відсутність чи неналежне врегулювання конфліктів між приватними інтересами посадовця та його обов’язками, пов’язаними з виконанням функцій держави, неминуче тягне за собою вчинення корупційних проявів (отримання неправомірної вигоди, зловживання службовим становищем тощо).

    Роз’яснення поняття конфлікту інтересів у сфері діяльності працівників апарату МВС, Національної гвардії України, центральних органів виконавчої влади, діяльність яких спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України через Міністра внутрішніх справ, закладів, установ та підприємств, що належать до сфери управління МВС (далі – система МВС) викликане необхідністю профілактики впливу на посадовця будь-яких приватних інтересів, що здатні позначитися на якісному та об’єктивному виконанні ним посадових обов’язків. Як правило, такі впливи у службовців виникають в економічній сфері (держзакупівлі, укладення договорів тощо), при прийнятті кадрових рішень (вступ на державну службу, її проходження, звільнення). Природно, що посадовець при прийнятті рішень не завжди може діяти неупереджено й не зважати на власні інтереси чи інтереси соціальних, підприємницьких, політичних, релігійних чи інших груп, в успішній діяльності яких він може бути зацікавлений.

    Сфера відносин, у якій виникають приватні інтереси, була розширена законодавцем і охоплює всі види стосунків особи, а не тільки особисті, сімейні, дружні та позаслужбові.

    У будь-якому разі категорія колізій інтересів є оціночною та охоплює не тільки суперечності, що реально виникли, а й їх гіпотетичну можливість. Враховуючи різноманіття приватних інтересів посадових осіб, скласти вичерпний перелік таких ситуацій не видається можливим. Проте можна виділити низку ключових сфер регулювання, де конфлікт інтересів є найбільш імовірним. Насамперед це стосується виконання функцій державного управління та господарювання щодо родичів та/або інших осіб, з якими пов’язана особиста зацікавленість державного службовця. Хоча слід зазначити, що, виходячи із законодавчого визначення поняття «приватний інтерес», конфлікт інтересів може стосуватися і близьких осіб, колег, і колишніх працівників, з якими останній має позаслужбові стосунки.

    У системі МВС функції державного управління/господарювання в аспекті виникнення конфлікту інтересів можуть включати: розміщення замовлень на постачання товарів, виконання робіт і надання послуг для державних органів, комунальних і державних підприємств, інших установ та організацій державного сектора (приклад потенційного конфлікту інтересів: керівник підприємства уклав договір підряду на виготовлення спеціальних засобів зі своїм родичом, який є директором фірми-підрядника).

    У наведеній ситуації конфлікт інтересів перейде в категорію реального у разі коли відповідно до договірних умов буде виготовлено хоч частина зазначених спеціальних засобів. Інший приклад реального конфлікту інтересів: керівник підприємства приймає виконані роботи з виготовлення певного замовлення у свого брата, який є посадовцем фірми-підрядника.

    Здійснення відомчого контролю (приміром: керівник управління очолює комісію щодо моніторингу діяльності підрозділу, де на керівній посаді працює його брат). Підготовка та ухвалення рішень про розподіл бюджетних асигнувань, а також обмежених ресурсів (керівник бере участь у колегіальному органі, де приймається рішення щодо виділення бюджетних коштів на закупівлю (виготовлення) певних виробів, що буде виконане на умовах підряду його підприємством). Видача дозволів, квот, ліцензій, інших розпорядчих документів (наприклад: керівник управління видає дозвіл на відкриття підприємства своєму братові). Або: голова державної атестаційної комісії приймає рішення про атестацію працівника поліції, який є його зятем. Розгляд справ про адміністративні правопорушення (приміром: працівник поліції виносить постанову про притягнення до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 121 КУпАП відносно свого тестя). Участь у проведенні експертиз стосовно діяльності юридичних осіб, де на керівних посадах працюють родичі посадовця.

    Необхідно зазначити, що в більшості випадків не кожне виконання функцій державного управління стосовно родичів обумовлює виникнення конфлікту інтересів. Приміром, якщо посадовець надає адміністративні послуги, отримання яких одним заявником (родичем) не тягне відмову в наданні такої послуги іншим заявником, і при цьому він не має повноважень, що дозволяють йому надавати будь-кому перевагу, ймовірність виникнення конфлікту здебільшого є незначною. Якщо ж така ситуація й виникла, то можна казати лише про існування потенційного конфлікту інтересів.

    Головним елементом у виявленні наявності чи відсутності такого конфлікту буде встановлення можливості впливу на об'єктивність чи неупередженість прийняття рішень, вчинення чи не вчинення дій при виконанні службових повноважень.

    Законом також внесені зміни до норм про адміністративну відповідальність за дії чи бездіяльність, пов’язані із виникненням конфлікту інтересів. Так, положення ст. 1727 КУпАП були сформульовані в новій редакції, де відповідальність посадовця за частиною першою настає також у випадках неповідомлення ним про наявність у нього реального конфлікту інтересів. Частина друга цієї статті передбачає відповідальність за вчинення дій чи прийняття рішень в умовах реального конфлікту інтересів. Це означає, що навіть за умови інформування посадовцем свого безпосереднього керівника чи керівника вищого рівня про наявність очевидного конфлікту, якщо він прийняв будь-які рішення у цій ситуації, для нього це тягне адміністративну відповідальність. Важливо зазначити, що в такому випадку для притягнення до відповідальності не потрібні докази отримання неправомірної вигоди чи іншого зловживання службовим становищем. Достатньо лише факту вчинення дій чи ухвалення певного рішення в умовах конфлікту інтересів.

    Окремо слід зупинитися на співвідношенні врегулювання конфлікту інтересів з іншими антикорупційними обмеженнями, встановленими у Законі. Адже за своїм змістом такі діяння, як прийняття дарунків посадовцями, поєднання ними державної служби з виконаннями інших оплачуваних робіт, спільна робота в державному органі підпорядкованих посадовцю рідних осіб об’єктивно містять конфлікт інтересів. Очевидно, що в цих ситуаціях виникає колізія між приватними інтересами посадовця (отримувати дарунки без обмежень, суміщати державну службу з роботою у підконтрольній фірмі, влаштувати на роботу своїх родичів тощо) та інтересами держави, яка покладає на посадовця обов’язок чесно, об’єктивно й сумлінно виконувати свою роботу.

     

    Суб’єкти, на які поширюються вимоги Закону в частині запобігання та врегулювання конфлікту інтересів

    До суб’єктів системи МВС, на які поширюються вимоги Закону в частині запобігання та врегулювання конфлікту інтересів, належать:

    державні службовці апарату МВС, його територіальних органів, Національної гвардії України, центральних органів виконавчої влади, діяльність яких спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України через Міністра внутрішніх справ;

    посадові та службові особи, які не є державними службовцями, апарату МВС, його територіальних органів, Національної гвардії України, центральних органів виконавчої влади, діяльність яких спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України через Міністра внутрішніх справ;

    військові посадові особи утворених відповідно до законів військових формувань, крім військовослужбовців строкової військової служби;

    особи начальницького складу органів та підрозділів цивільного захисту;

    поліцейські;

    посадові особи юридичних осіб публічного права, які не зазначені вище.

    Оскільки поняття «службова особа» чи «посадова особа», які є тотожними поняттями, на сьогодні законодавством чітко не врегульовано, то при визначені чи є працівник посадовою (службовою) особою рекомендується користуватися приміткою до статті 364 Кримінального кодексу України та постановою Пленуму Верховного Суду України від 26.04.2002 № 5 «Про судову практику у справах про хабарництво».

    Так, службовими особами є особи, які постійно, тимчасово чи за спеціальним повноваженням здійснюють функції представників влади чи місцевого самоврядування, а також обіймають постійно чи тимчасово в органах державної влади, органах місцевого самоврядування, на державних чи комунальних підприємствах, в установах чи організаціях посади, пов'язані з виконанням організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських функцій, або виконують такі функції за спеціальним повноваженням, яким особа наділяється повноважним органом державної влади, органом місцевого самоврядування, центральним органом державного управління із спеціальним статусом, повноважним органом чи повноважною особою підприємства, установи, організації, судом або законом.

     

    Заходи із запобігання та врегулювання конфлікту інтересів

    Суб’єкти, на які поширюються вимоги щодо запобігання та врегулювання конфлікту інтересів, зобов’язані:

    вживати заходів щодо недопущення виникнення реального, потенційного конфлікту інтересів. Тобто службовець повинен не тільки врегульовувати конфлікти, що виникли, а й діяти на упередження, роблячи все можливе, щоб такі колізії не виникали;

    повідомляти безпосереднього керівника не пізніше наступного робочого дня з моменту, коли особа дізналася чи повинна була дізнатися про наявність у неї потенційного чи реального конфлікту інтересів. Законом визначено, що посадовці, які не мають безпосереднього керівника, а також ті, хто очолюють колегіальні органи, повинні повідомляти такі ситуації Національне агентство з питань запобігання корупції (НАЗК) або інші визначені законом органи, або колегіальний орган, під час виконання повноважень у якому виник конфлікт. У статті 28 Закону чітко не визначена форма повідомлення керівника про конфлікт інтересів (письмо, усно чи в інший спосіб). Однак з огляду на переконливість письмових документів як доказів, це бажано зробити у письмовій формі. Реєстрацію повідомлення про конфлікт інтересів необхідно здійснити в загальному відділі (канцелярії) державного органа чи підприємства, копію такого повідомлення з датою та вхідним номером залишити собі. Окремо в Законі визначена ситуація, коли у посадовця виникли сумніви щодо наявності конфлікту інтересів. У такому випадку Закон зобов’язав посадовця звернутися за роз’ясненням до територіального органу НАЗК. Очевидно, що в такому зверненні слід детально описати можливу колізію з варіантами дій, додавши при цьому копію посадових обов’язків. Зі змісту Закону випливає, що орган НАЗК повинен надати відповідь, у якій підтвердити або спростувати наявність конфлікту інтересів.   Якщо посадовець не отримав підтвердження про відсутність конфлікту інтересів, він повинен діяти згідно з вимогами, визначеними в Законі. Коли підтвердження про відсутність конфлікту інтересів надійшло, посадовець звільняється від відповідальності, якщо в його діях, щодо яких він звертався, пізніше буде виявлений конфлікт інтересів;

    не вчиняти дій та не приймати рішень в умовах реального конфлікту інтересів. При цьому керівникам заборонено прямо чи опосередковано спонукати у будь-який спосіб своїх підлеглих до прийняття рішень, вчинення дій або бездіяльності всупереч закону на користь власних чи інших приватних інтересів. Ця заборона кореспондується із ч. 2 ст. 1727 КУпАП, яка передбачає відповідальність за вчинення дій чи прийняття рішень в умовах реального конфлікту інтересів. Окремо Закон (ч. 1 ст. 35) визначає, що у разі виникнення реального чи потенційного конфлікту інтересів у публічного посадовця, який входить до складу колегіального органу (комітету, комісії, колегії), він не має права брати участь у прийнятті рішень цим органом. Про наявність такого конфлікту може заявити не тільки сам посадовець, а й інші члени відповідного колегіального органу або учасник засідання, якого безпосередньо стосується питання, що розглядається. Заява про це заноситься в протокол засідання колегіального органа;

    вжити заходів щодо врегулювання реального чи потенційного конфлікту інтересів.

    Безпосередній керівник (керівник органу, який приймає рішення щодо звільнення з посади), якому стало відомо про наявність у підлеглого конфлікту інтересів, зобов’язаний вжити передбачені Законом заходи щодо запобігання та врегулювання конфлікту інтересів. Крім того, нормативно визначені подальші кроки безпосереднього керівника (керівника органа, який приймає рішення про звільнення з посади) та НАЗК у разі одержання ними згаданого повідомлення.

    Керівник зобов’язаний: при отриманні від підлеглого повідомлення про потенційний чи реальний конфлікт інтересів протягом двох робочих днів прийняти рішення про врегулювання конфлікту у спосіб, визначений Законом, про що повідомити підлеглого. НАЗК в свою чергу зобов’язане: при отриманні від публічного службовця повідомлення про потенційний чи реальний конфлікт інтересів протягом семи робочих днів надати роз’яснення такій особі про порядок її дій щодо врегулювання конфлікту.

    Крім того, на НАЗК законодавчо покладається надання методичної та консультативної допомоги державним органам та юридичним особам не тільки стосовно врегулювання конфлікту інтересів, а також щодо застосування актів законодавства про етичну поведінку. У випадках виявлення порушення вимог Закону, які стосуються конфлікту інтересів у діяльності публічних і прирівняних до них посадовців, НАЗК може внести керівнику відповідного органа, підприємства, установи або організації припис про усунення порушення законодавства, ініціювання проведення службового розслідування, притягнення винних осіб до відповідальності.

     

    Механізми врегулювання конфлікту інтересів

    Закон поділив всі заходи врегулювання конфлікту інтересів на дві категорії, залежно від суб’єкта їх вирішення: зовнішнє врегулювання та самостійне врегулювання.

    Зовнішнє врегулювання конфлікту інтересів завжди відбувається з відома та за рішенням керівника органа, підприємства, установи або підрозділу.

    Самостійне врегулювання як потенційного, так і реального конфлікту інтересів може бути здійснено посадовцями лише одним способом: шляхом позбавлення відповідного приватного інтересу. Обов’язковим у цьому випадку, є надання документів, що підтверджують факт позбавлення приватного інтересу. При цьому Закон проголошує, що позбавлення приватного інтересу має виключати будь-яку можливість його приховування. Це можна тлумачити так: якщо існує хоча б якась можливість приховування приватного інтересу у разі самостійного врегулювання конфлікту інтересів підлеглим (приміром, фіктивне розірвання шлюбу), його безпосередній керівник зобов’язаний вжити заходів зовнішнього врегулювання. Прикладом самостійного врегулювання конфлікту інтересів можна вважати окремо визначений у новому антикорупційному законодавстві обов’язок публічних посадовців після призначення (обрання) на посаду передати в управління іншій особі належні їй підприємства та корпоративні права. Самостійним врегулюванням конфліктної ситуації можна вважати також самовідвід працівника поліції, якому доручили розглядати справу про порушення правил, норм, стандартів безпеки дорожнього руху стосовно свого родича.

    Щодо зовнішнього врегулювання конфлікту інтересів, ст. 29 Закону передбачено шість основних шляхів, за допомогою яких слід врегульовувати конфлікти в діяльності публічних службовців.

    1. Усунення особи від виконання завдання, вчинення дій, прийняття рішення чи участі в його прийнятті в умовах реального чи потенційного конфлікту інтересів (ст. 30 Закону). Такий захід застосовується за умов:

    - коли конфлікт інтересів не має постійного характеру;

    - є можливість залучення до прийняття такого рішення/вчинення дій інших працівників відповідного органа, підприємства, установи або підрозділу.

    Крім керівника органу чи підприємства, рішення про такий захід може прийняти керівник структурного підрозділу, де працює посадовець.

    2. Застосування зовнішнього контролю за виконанням особою відповідного завдання, вчиненням нею певних дій чи прийняття рішень (ст. 33 Закону).

    Такий захід застосовується за умов якщо виявляється неможливим провести інші заходи врегулювання, а саме: усунути посадовця в умовах реального чи потенційного конфлікту інтересів; обмежити доступ до інформації; переглянути повноваження; відсутні підстави для його переведення; відсутні підстави для його звільнення.

    Про здійснення зовнішнього контролю керівник повинен прийняти рішення, де зазначити форму зовнішнього контролю, визначити уповноваженого працівника, який відповідає за проведення такого контролю, а також передбачити його обов’язки у зв’язку із здійсненням таких повноважень.

    Закон визначає такі форми зовнішнього контролю:

    а) перевірка уповноваженим працівником стану та результатів виконання посадовцем завдання, вчинення ним дій, змісту рішень чи проектів рішень, що приймаються або розробляються особою або відповідним колегіальним органом із питань, пов'язаних із предметом конфлікту інтересів;

    б) виконання посадовцем завдання, вчинення ним дій, розгляд справ, підготовка та прийняття ним рішень у присутності уповноваженого працівника;

    в) участь уповноваженої особи НАЗК в роботі колегіального органа в статусі спостерігача без права голосу.

    3. Обмеження доступу особи до певної інформації (ст. 31 Закону).

    Такий захід застосовується за умов: якщо конфлікт інтересів, пов’язаний із таким доступом має постійний характер; за можливості продовження належного виконання посадовцем повноважень на посаді за умови такого обмеження; за можливості доручення роботи з відповідною інформацією іншому працівникові державного органа чи підприємства.

    4. Перегляд обсягу службових повноважень особи (ст. 32 Закону).

    Такий захід застосовується за умов: якщо конфлікт інтересів у діяльності посадовця має постійний характер; він пов’язаний із конкретними повноваженнями особи; за можливості продовження належного виконання посадовцем службових завдань у разі такого перегляду; за можливості наділення такими повноваженнями іншого працівника.

    5. Переведення особи на іншу посаду (ч. 1 ст. 34 Закону).

    Під переведенням на іншу посаду тут слід розуміти доручення працівникові за ініціативою роботодавця виконання постійної роботи в межах одного підприємства, що відповідає його спеціальності, кваліфікації, при виконанні якої може змінюватись обсяг чи характер обов'язків, що здійснене з метою позбавлення конфлікту інтересів. Такий захід застосовується за умов:

    - якщо конфлікт інтересів у діяльності посадовця носить постійний характер;

    - лише за згодою працівника;

    - за наявності вакантної посади, що за своїми характеристиками відповідає особистим і професійним якостям особи;

    - конфлікт не може бути врегульований такими заходами: а) усунення такої особи від виконання завдання чи вчинення дій, прийняття рішення; б) обмеження доступу особи до певної інформації; в) перегляду обсягу службових повноважень і функцій; г) позбавлення приватного інтересу.

    6.Звільнення особи (ч. 2 ст. 34 Закону). Застосовується за умов:

    - якщо реальний чи потенційний конфлікт інтересів у діяльності посадовця має постійний характер;

    - він не може бути врегульований в інший спосіб, у тому числі через відсутність його згоди на переведення на іншу роботу або позбавлення приватного інтересу.

    Законодавець передбачив окремий механізм врегулювання конфлікту інтересів для державних службовців, посадових осіб державних підприємств, які мають у своїй власності підприємства чи корпоративні права (ст. 36 Закону). Вказані посадовці зобов’язані протягом 30 днів після призначення на посади передати в управління іншим особам (крім членів своєї сім’ї) підприємства та корпоративні права. Про передачу підприємств і корпоративних прав в одноденний термін має бути письмово повідомлено НАЗК із наданням нотаріально засвідченої копії укладеного договору.

    На даний час передача унітарних підприємств повинна бути здійснена шляхом укладення договору управління майном із суб’єктом підприємницької діяльності. Для передачі корпоративних прав чинний закон пропонує три способи, що реалізуються через укладення відповідних угод:

    - договору управління майном із суб’єктом підприємницької діяльності;

    - договору на управління цінними паперами, іншими фінансовими інструментами і грошовими коштами, призначеними для інвестування в цінні папери;

    - договору про створення венчурного пайового інвестиційного фонду для управління переданими корпоративними правами з компанією управління активами.

     

    Управління запобігання корупції
    та проведення люстрації МВС
    Національна академія внутрішніх справ

     

    детальніше
  • Запобігання корупції - «Про розроблення закладами, установами та підприємствами, що належать до сфери управління МВС, антикорупційних програм на 2016 рік»

    Інформаційний лист

     

    Про розроблення закладами, установами
    та підприємствами, що належать до сфери
    управління МВС, антикорупційних програм на 2016 рік

     

     

    Антикорупційна програма юридичної особи – це комплекс правил, стандартів і процедур щодо виявлення, протидії та запобігання корупції у діяльності юридичної особи.

    Підстави розроблення закладами, установами та підприємствами, що належать до сфери управління МВС (далі –  юридичні особи МВС), власних  антикорупційних програм та основні вимоги до них наведено у:

    розділі 3 засад державної антикорупційної політики в Україні (Антикорупційної стратегії) на 2015-2017 роки, затверджених Законом України  від 14.10.2014 № 1699 – VІІ);

    статтях 62–64 Закону України «Про запобігання корупції»;

    пункті 16 Розділу ІІ Державної програми щодо реалізації засад державної антикорупційної політики в Україні (Антикорупційної стратегії)
    на 2015-2017 роки, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України
    від 29.04.2015 № 265;

    наказі МВС від 15.01.2016 № 23 «Про забезпечення виконання Міністерством внутрішніх справ заходів Державної програми щодо реалізації засад державної антикорупційної політики в Україні (Антикорупційної стратегії) на 2015-2017 роки у 2016 році»;

    Антикорупційній програмі Міністерства внутрішніх справ України на 2016 рік, затвердженій наказом МВС від 29.02.2016 № 142.

    Антикорупційна програма на 2016 рік розробляється в усіх юридичних особах МВС, у тому числі в Головному сервісному центрі, державних установах, державних підприємствах, вищих навчальних закладах, інших юридичних особах публічного права, що належать до сфери МВС, та до
    25 березня 2016 року погоджується з МВС, затверджується керівником відповідної юридичної особи МВС і розміщується на її офіційному веб-сайті. 

    Рекомендується така структура антикорупційної програми юридичної особи МВС:

    Загальні положення. Зазначається на виконання якого документу розроблена програма; сфера застосування та коло осіб, на які поширюються її положення; принципи, на яких ґрунтується відомча політика юридичної особи щодо запобігання і протидії корупції у відповідній сфері її діяльності.

    Мета. Визначається основна мета антикорупційної програми юридичної особи, яка може складатися з кількох більш вузьких цілей.  

    Проблема, шляхи та способи її розв’язання. Наводиться аналіз здійсненних юридичною особою заходів щодо запобігання і протидії корупції за минулий рік, визначаються корупційні ризики у діяльності юридичної особи (тобто правові, організаційні та інші фактори і причини, які породжують, заохочують (стимулюють) корупцію у сфері діяльності відповідного органу влади/юридичної особи), визначається проблема, шляхи та способи її розв’язання, у тому числі виділяються на поточний рік пріоритетні напрямки у діяльності юридичної особи з реалізації антикорупційної політики. У цьому розділі можуть встановлюватися норми професійної етики працівників юридичної особи, а також права і обов’язки працівників та засновників (учасників) юридичної особи в частині запобігання і протидії корупції в її діяльності.   

    Завдання і заходи.  Цей розділ складається з двох додатків:

    1) заходи юридичної особи з реалізації  Антикорупційної програми МВС на 2016 рік. Зазначаються заходи (найменування, строк виконання, відповідальний, індикатор виконання (очікуваний результат), джерела фінансування) з виконання заходів, передбачених Антикорупційною програмою МВС на 2016, де виконавцем є юридична особа. При розробленні цього додатку може бути використана, зокрема, така таблична форма:

     

    № з/п

    Найменування заходу Антикорупційної програми МВС, виконавцем/

    співвиконавцем якого,
    є юридична  особа

    Строк виконання, визначений Антикорупційною програмою МВС

    Найменування заходу в
    юридичній особі

    Строк виконання в юридичній  особі

    Відповідальний за виконання в юридичній  особі

    Індикатор виконання (очікуваний результат)

    Джерела фінансування

     

     

     

     

     

     

     

     

      

    2) завдання і заходи щодо запобігання і протидії корупції в юридичній особі. У цьому додатку встановлюються завдання згідно з пріоритетними напрямками своєї діяльності щодо запобігання і протидії корупції, визначеними юридичною особою. На виконання вказаних завдань розробляються заходи, стандарти, процедур та порядок їх виконання (застосування) із зазначенням строків, відповідальних, індикаторів виконання (очікуваних результатів) та джерел фінансування. Завдання та відповідні заходи також мають передбачати створення умов для:

    удосконалення роботи з персоналом в частині дотримання вимог антикорупційного законодавства, у тому числі проведення періодичного підвищення кваліфікації працівників у сфері запобігання і протидії корупції;

    конфіденційності інформування керівника юридичної особи, Уповноваженого працівниками юридичної особи про факти підбурення їх до вчинення корупційного правопорушення або про факти порушення іншими працівниками вимог антикорупційного законодавства;

    забезпечення дотримання працівниками вимог фінансового контролю, запобігання та врегулювання конфлікту інтересів;

    запобігання корупції у сфері державних закупівель та посилення ефективності управління фінансовими ресурсами;

    застосування заходів реагування до працівників у разі виявлення фактів порушення ними вимог антикорупційного законодавства;

    забезпечення відкритості та прозорості, залучення громадськості до здійснення антикорупційних заходів.

    При розробленні цього додатку також може бути використана таблична форма

    № з/п

    Найменування  завдання

    Зміст заходу

    Строк виконання

    Відповідальний за виконання

    Індикатор виконання (очікуваний результат)

    Джерела фінансування

     

     

     

     

     

     

     

     

     

     Уповноважений з реалізації антикорупційної програми. Цей розділ має містити порядок призначення особи, відповідальної за реалізацію антикорупційної програми (далі – Уповноважений), а також завдання, функції та права Уповноваженого як посадової особи, відповідальної за запобігання корупції, та підпорядкованих йому працівників (якщо такі є).

    При визначенні функціональних обов’язків Уповноваженого, механізмів його взаємодії з працівниками та засновниками (учасниками) юридичної особи тощо рекомендується враховувати вимоги статті 64 Закону України «Про запобігання корупції» та Типового положення про уповноважений підрозділ (особу) з питань запобігання та виявлення корупції, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 04.09.2013 № 706.

    Очікувані результати. Зазначаються результати діяльності юридичної особи, які вона прогнозує щодо запобігання і протидії корупції. Очікувані результати мають узгоджуватися з цілями антикорупційної програми. 

    Моніторинг виконання та оцінка ефективності. У цьому розділі визначаються порядок здійснення належного нагляду, контролю та моніторингу за дотриманням антикорупційної програми, а також оцінка ефективності результатів здійснення передбачених програмою заходів. У зв’язку з цим необхідно зазначити про утворення комісії у складі працівників юридичної особи, на чолі із заступником керівника цієї юридичної особи, до повноважень яких належатиме визначення пріоритетів, координація та моніторинг виконання антикорупційних програм. Крім того, у цьому розділі доцільно передбачити порядок внесення змін до антикорупційної програми (наприклад, у разі внесення змін до антикорупційного законодавства, з ініціативи комісії з метою уточнення чи удосконалення окремих положень антикорупційної програми тощо).

    Обсяги та джерела фінансування. Зазначаються обсяги та джерела фінансування антикорупційної програми, яке, зокрема, може здійснюватися за рахунок коштів державного бюджету в межах видатків, передбачених юридичній особі, її власних коштів, міжнародної технічної допомоги, а також за рахунок інших джерел, не заборонених законом.  

    Перелік скорочень,  які використовуються в Антикорупційній програмі. Складається перелік скорочень, що використовуються в антикорупційній програмі, із зазначенням повної назви (найменування) відповідного скорочення.

    Антикорупційна програма юридичної особи підписується уповноваженою особою, відповідальною за реалізацію цієї програми.

    У цілому в процесі розроблення та затвердження антикорупційної програми юридичної особи можна виділити такі етапи:

    1) підготовчий, який полягає у визначенні в юридичній особі відповідного структурного підрозділу (уповноваженої особи, робочої групи), відповідальної за розробку проекту антикорупційної програми; аналізі дотримання працівниками юридичної особи вимог антикорупційного законодавства за попередній звітний період; затвердженні структури антикорупційної програми на наступний звітний період; наданні заінтересованими структурними підрозділами юридичної особи своїх пропозицій до проекту антикорупційної програми з урахуванням аналізу та оцінки корупційних ризиків у діяльності структурного підрозділу відповідно до його повноважень;

    2) безпосередньої розробки проекту програми, який полягає в опрацюванні наданих структурними підрозділами своїх пропозицій; аналізі результатів здійснення заходів, передбачених в антикорупційній програмі юридичної особи за попередній звітний період; імплементації вимог національного антикорупційного законодавства до повноважень конкретної юридичної особи;

    3) узгодження, який полягає у забезпеченні відкритого доступу до проекту антикорупційної програми усіма працівниками юридичної особи; в опрацюванні, в межах своїх повноважень, проекту програми заінтересованими структурними підрозділами; обговоренні проекту антикорупційної програми з іншими працівниками юридичної особи; подання, у разі потреби, проекту антикорупційної програми в установленому порядку на погодження до організації вищого рівня (засновника або організації, до сфери управління якої належить юридична особа);

    4) затвердження та оприлюднення, який полягає у прийнятті керівництвом юридичної особи рішення про затвердження антикорупційної програми. Після чого антикорупційна програма доводиться до відома усіх працівників юридичної особи, забезпечується до неї постійний доступ працівників та громадськості,  зокрема, шляхом розміщення на офіційному веб-сайті юридичної особи.

     

    Управління запобігання корупції
    та проведення люстрації МВС

    детальніше